Esperantopedia

Твій обліковий записДрузіПовідомленняНалаштуванняПанель адміністратора

Граматика

16 правил граматики есперанто з поясненнями

Офіційне ядро граматики есперанто: коротке, написане в 1880-х роках і чинне досі.

Оновлено: 7 хв читання

16 правил — це граматичний розділ Fundamento de Esperanto («Основи есперанто»), книги 1905 року, яка визначає мову. Л. Л. Заменгоф уперше опублікував їх у Unua Libro («Перша книга»), що вийшла російською мовою у Варшаві 26 липня 1887 року. Разом вони охоплюють закінчення, часи, займенники, наголос і кілька загальних принципів.

Правила обов’язкові, але неповні. Булонська декларація (1905) зробила Fundamento недоторканним: ніхто не має права його змінювати, хоча нові слова й офіційні рішення додавати можна.

Офіційний текст існує французькою, англійською, німецькою, російською та польською мовами. Переклади мовою есперанто теж є, але частиною Fundamento вони не вважаються.

Перед правилами: алфавіт

Граматика починається з алфавіту з 28 літер, де кожній літері відповідає один звук; серед них ĉ, ĝ, ĥ, ĵ, ŝ та ŭ. Далі йдуть два зауваження: ŭ пишуть лише після голосних, а друкарні без літер із діакритичними знаками можуть писати замість них ch, gh, hh, jh, sh, u. Для українців: ĉ, ĝ, ĥ, ĵ, ŝ читаються як «ч», «дж», «х», «ж», «ш», ŭ — як «в» у слові «вовк», а g завжди звучить як «ґ». Докладний посібник: алфавіт есперанто.

Частини мови (правила 1–8)

Правило 1: артикль

Артикль один — la («означений»), однаковий для будь-якого роду, числа й відмінка. Неозначеного артикля немає, тому domo — це «будинок» або «якийсь будинок». Правило навіть дозволяє початківцям спершу пропускати la. Докладніше: артикль la. В українській артикля немає, тож для українця він — одне з небагатьох справді нових понять.

Правило 2: іменники

Іменники закінчуються на -o, а множина утворюється додаванням -j. Відмінків лише два: основна форма й знахідний на -n. Усі інші стосунки передають прийменники: patro — «батько», patroj — «батьки», patron — «батька» (як додаток: «бачу батька»), de la patro — «батька» (родовий: «дім батька»), al la patro — «батькові». Сім українських відмінків зведено до двох, а подробиці про -n розібрано на сторінці про знахідний відмінок.

Правило 3: прикметники

Прикметники закінчуються на -a і приймають -j та -n, як іменники. Порівняння утворюють за допомогою pli — «більш», plej — «найбільш» і ol — «ніж»: pli blanka ol neĝo — «біліший за сніг». Докладніше: іменники й прикметники.

Правило 4: числівники

Основні числівники: unu, du, tri, kvar, kvin, ses, sep, ok, naŭ, dek, cent, mil (1–10, 100, 1 000). Більші числа складають із них: kvincent tridek tri — 533. Закінчення й суфікси утворюють порядкові числівники (kvara — «четвертий»), кратні (-obl-), дробові (-on-) та збірні (-op-), а po показує розподіл: po kvin — «по п’ять». Докладніше: числівники.

Правило 5: займенники

Особові займенники: mi, vi, li, ŝi, ĝi, si, ni, ili, oni. Додавши -a, отримуємо присвійний займенник: mia — «мій». Займенники приймають -n, як іменники: min — «мене». Зворотний si і присвійний sia відповідають українським «себе» та «свій», але лише для третьої особи. Докладніше: займенники.

Правило 6: дієслова

Дієслова ніколи не змінюються за особою й числом. Усю роботу виконують шість закінчень: -i — інфінітив, -as — теперішній час, -is — минулий, -os — майбутній, -us — умовний спосіб, -u — наказ або побажання. Шість дієприкметників (-ant-, -int-, -ont-, -at-, -it-, -ot-) виражають активний і пасивний стан.

Пасивний стан утворюється з esti та пасивного дієприкметника, а виконавця вводить прийменник de: ŝi estas amata de ĉiuj — «її всі люблять» (дослівно «вона любима всіма»). В англійському тексті 1905 року закінчення -us названо «subjunctive»; сьогодні його прийнято називати умовним способом (кондиціоналом). Українцеві він знайомий за часткою «би»: mi venus — «я прийшов би». Докладніше: дієслова.

Правило 7: прислівники

Прислівники закінчуються на -e і порівнюються так само, як прикметники: mia frato kantas pli bone ol mi — «мій брат співає краще, ніж я». Докладніше: прислівники.

Правило 8: прийменники

Після прийменника стоїть основна форма (називний відмінок): kun la patro — «з батьком». Систематичний виняток — правило 13, де -n після прийменника місця показує напрямок. В українській кожен прийменник вимагає свого відмінка («з батьком», «про книжку», «до будинку»), а в есперанто прийменники не вимагають жодного відмінка: див. прийменники.

Загальні правила (правила 9–16)

Правило 9: читання

Кожне слово читається точно так, як написано. Німих літер немає. Ненаголошені голосні звучать так само чітко, як наголошені: telefono читається «те-ле-ФО-но».

Правило 10: наголос

Наголос завжди падає на передостанній склад: fa-mi-li-o («фа-мі-ЛІ-о»), es-pe-ran-to («ес-пе-РАН-то»). В українській наголос вільний, а в есперанто його легко передбачити. Обережно: familio — це «родина, сім’я», а не «прізвище»; прізвище мовою есперанто — familia nomo.

Правило 11: складні слова

Складні слова утворюються простим поєднанням слів, причому головне слово стоїть останнім: vaporŝipo — «пароплав» (vapor- «пара» + ŝip- «корабель»). Українське «пароплав» (пара + плав-) побудоване за тим самим принципом. У тексті 1905 року частини слів для тих, хто вчиться, позначено апострофами (patr'o), але сьогодні так не пишуть. Докладніше: словотвір.

Правило 12: заперечення

Одного заперечення в реченні досить. Якщо в реченні є інше заперечне слово, ne опускається: mi neniam vidis — «я ніколи не бачив», mi nenion vidis — «я нічого не бачив». Для українця це головна пастка: українське подвійне заперечення в есперанто неможливе, і «Ніхто не прийшов» — це просто Neniu venis. Докладніше: питання й заперечення.

Правило 13: напрямок

Щоб показати рух до місця, слово приймає -n: kie? — «де?», kien? — «куди?»; tie — «там», tien — «туди»; mi iras Parizon — «я їду до Парижа». Сьогодні частіше кажуть al Parizo. Українська теж розрізняє «де?» і «куди?» («у будинку» — «у будинок»), лише есперанто робить це одним і тим самим закінченням. Докладніше: знахідний відмінок.

Правило 14: прийменник je

Кожен прийменник має своє значення. Якщо жоден не підходить, уживають je, який власного значення не має: ĝoji je tio — «радіти з цього». Знахідний відмінок без прийменника може замінити je: ĝoji tion.

Правило 15: іноземні слова

Міжнародні слова набувають есперантського правопису й більше нічого. Запозичується лише основне слово, а спільнокореневі слова утворюються есперантськими закінченнями: teatro — «театр», teatra — «театральний». Українцеві це дуже допомагає: teatro, telefono, universitato упізнаються одразу.

Правило 16: апостроф

Кінцеве -o іменника та -a артикля la можна відкинути, замінивши апострофом: de l' mondo — «світу» (родовий відмінок). Сьогодні так пишуть майже лише у віршах і піснях.

Чого 16 правил не описують

Правила написано в 1880-х роках, у традиційному стилі й з європейської точки зору. Коментар PMEG називає уявлення, ніби в есперанто лише 16 правил, поширеним непорозумінням. Ось теми, яких правила майже не торкаються або не торкаються зовсім:

  • 45 корелятивів (kiu, tiu, ĉiu…) та значення префіксів і суфіксів — вони подані в словнику й вправах Fundamento;
  • порядок слів, загальні запитання з ĉu і підрядні речення з ke — «що»;
  • коли замість li чи ŝi потрібен зворотний si;
  • знахідний відмінок у датах і мірах (lundon — «у понеділок», du horojn — «дві години»);
  • який час виражають дієприкметники — це вирішено в постановах Академії есперанто 1967 і 1989 років;
  • як суфікси -ig- та -iĝ- перемикають дієслова між перехідним і неперехідним значенням.

Де знайти повну граматику

  • PMEG (Plena Manlibro de Esperanta Gramatiko) Бертіла Веннергрена — найповніший безкоштовний довідник, в інтернеті з 1995 року, написаний мовою есперанто. Версія 15.5 вийшла в червні 2024 року.
  • Сам Fundamento. Окрім правил, його Ekzercaro («Збірник вправ») і Universala Vortaro («Всесвітній словник») показують граматику в дії.
  • Рішення Академії есперанто — офіційні роз’яснення, наприклад про дієприкметники.
  • Українською мовою — стаття «Граматика есперанто» у Вікіпедії та уроки нашого курсу.

Приклади в реченнях

  • La libro estas sur la tablo. — «Книжка на столі.»
  • Mi vidas du katojn. — «Я бачу двох котів.»
  • La bluaj floroj estas tre belaj. — «Сині квіти дуже гарні.»
  • En la klaso estas dudek tri lernantoj. — «У класі двадцять три учні.»
  • Ŝi skribis al mi longan leteron. — «Вона написала мені довгого листа.»
  • Hieraŭ mi laboris, hodiaŭ mi ripozas. — «Учора я працював, сьогодні відпочиваю.»
  • Li kuras rapide. — «Він біжить швидко.»
  • Ni veturos al la maro per trajno. — «Ми поїдемо до моря потягом.»
  • Mia avino havas grandan legomĝardenon. — «У моєї бабусі великий город.»
  • Hodiaŭ neniu venis. — «Сьогодні ніхто не прийшов.»
  • La infanoj kuris en la parkon. — «Діти вбігли в парк.»
  • Mi venos je la tria. — «Я прийду о третій.»

Часті запитання

Чи правда, що в есперанто лише 16 правил граматики?

Ні. 16 правил — офіційне ядро, але в них немає порядку слів, корелятивів, вживання si та багато чого іншого. Повні граматики на кшталт PMEG займають сотні сторінок.

Хто написав 16 правил і коли?

Л. Л. Заменгоф, творець есперанто. Вони вперше з’явилися в Unua Libro 1887 року, а 1905 року ввійшли до Fundamento de Esperanto.

Чи можна змінити 16 правил?

Ні. Після Булонської декларації (1905) Fundamento змінювати не можна. Академія есперанто може додавати слова й ухвалювати рішення, але переписувати правила вона не вправі.

Чи існує офіційний текст 16 правил мовою есперанто?

Ні. Офіційні тексти написано французькою, англійською, німецькою, російською та польською мовами. Переклади мовою есперанто, наприклад у PMEG, офіційного статусу не мають.

Джерела

Якщо Esperantopedia тобі допомогла, ти можеш підтримати її.