Історія есперанто: від 1887 року до наших днів

Есперанто видав 26 липня 1887 року у Варшаві Людвік Лазар Заменгоф, лікар-окуліст із Білостока, — у невеликій книжечці російською мовою, яку тепер називають Unua Libro («Перша книга»). Менш ніж за два десятиліття мова поширилася Європою й за її межі. Перший Всесвітній конгрес есперанто відбувся 1905 року, а Всесвітню асоціацію есперанто (UEA) засновано 1908 року. Рух пережив переслідування в нацистській Німеччині та Радянському Союзі, здобув підтримку ЮНЕСКО в 1954 і 1985 роках, а після 2000 року знайшов нове покоління в інтернеті.

#Як з’явилося есперанто?

Заменгоф виріс у Білостоці — місті, де жили поляки, росіяни, німці і євреї, які часто не довіряли одне одному. Він дійшов переконання, що нейтральна й проста друга мова може зменшити таку ворожнечу. Підлітком у Варшаві він працював над проєктом мови Lingwe uniwersala і показав його шкільним друзям на вечірці 17 грудня 1878 року.

Наступні дев’ять років він удосконалював і випробовував мову, переважно перекладаючи літературу. Про життя, що стоїть за мовою, див. Л. Л. Заменгоф.

#Що таке Unua Libro?

Unua Libro — перший підручник есперанто. Російський цензор дозволив його продаж 14 липня 1887 року за юліанським календарем, яким тоді користувалися в Російській імперії; це 26 липня 1887 року за нинішнім календарем, який відзначають як День есперанто. Друкував книжку у Варшаві Хаїм Кельтер, а оплатили її з посагу нареченої Заменгофа, Клари Сільбернік.

Книжку написано російською й підписано псевдонімом Doktoro Esperanto — «Доктор, що сподівається». Читачі невдовзі почали називати «есперанто» саму мову; власна назва Заменгофа для неї була Lingvo Internacia, «Міжнародна мова». Того ж 1887 року вийшли видання польською, німецькою та французькою, а 1889 року — англійський переклад, який зробив Richard Geoghegan. Книжка містила граматику з 16 правил — див. 16 правил.

#Як мова поширювалася до 1905 року?

Спершу повільно, потім швидко. 1888 року Заменгоф видав Dua Libro («Друга книга»), а нюрнберзький клуб прихильників світової мови в Німеччині, який дотоді присвячував себе мові-суперниці — волапюку, перейшов на есперанто. 1 вересня 1889 року в тому самому місті вийшов перший журнал есперанто — La Esperantisto.

1894 року Заменгоф виніс низку радикальних реформ на голосування читачів журналу, і ті їх відхилили. 1895 року La Esperantisto надрукував переклад тексту Льва Толстого, і російська цензура заборонила журнал. Більшість його передплатників жила в Росії, тому видання закрилося; у грудні 1895 року у Швеції його місце зайняв новий журнал — Lingvo Internacia.

Після 1900 року центром зростання стала Франція: рух підтримали вчені, вчителі й видавці, зокрема Hachette.

#Що сталося на першому Всесвітньому конгресі 1905 року?

У серпні 1905 року в Булонь-сюр-Мер у Франції на перший Всесвітній конгрес есперанто зібралися 688 осіб із приблизно 20 країн. Вони переконалися, що можуть розмовляти, сперечатися й провести цілий конгрес мовою есперанто без перекладачів.

Конгрес ухвалив Булонську декларацію. Вона зробила Fundamento de Esperanto («Основи есперанто», 1905) — граматику, вправи й основний словник Заменгофа — обов’язковою основою мови, яку ніхто не має права змінювати. Нові слова й форми додавати можна, але ядро лишається незмінним. Ця стабільність — одна з причин, чому есперанто пережило своїх суперників. Конгрес також створив Мовний комітет, який 1948 року став нинішньою Академією есперанто.

Графіка рахує корені, позначені як офіційні у словнику ReVo. Академія рахує «елементи» — корені, афікси, службові слова й 11 закінчень — і доходить приблизно до 5 373; див. офіційне есперанто.

#Як рух зростав до Першої світової війни?

У жовтні 1907 року комітет Делегації для прийняття міжнародної допоміжної мови зібрався в Парижі й підтримав реформоване есперанто під назвою ідо. Автор, який підписувався «Ido», 1908 року виявився Луї де Бофроном, до того провідним есперантистом; пізніші історики вважають проєкт передусім справою Луї Кутюра. Розкол забрав частину лідерів, але більшість мовців залишилася з есперанто.

28 квітня 1908 року в Женеві молодий швейцарський журналіст Гектор Годлер, французький учитель Теофіль Руссо й інші заснували Всесвітню асоціацію есперанто (UEA). Через два роки, 1910-го, Всесвітній конгрес уперше перетнув Атлантику й зібрався у Вашингтоні. Заменгофа висували на Нобелівську премію миру 14 разів між 1907 і 1917 роками, починаючи з номінації від 12 британських членів парламенту. Конгрес, запланований у Парижі на 1914 рік, скасували з початком війни. Заменгоф помер у Варшаві 14 квітня 1917 року, під час німецької окупації.

#Чи розглядала Ліга Націй есперанто?

Так. З грудня 1920 року делегації на чолі з Іраном пропонували, щоб Ліга Націй рекомендувала есперанто. Французький делегат Габріель Аното виступав проти вже від першої пропозиції в грудні 1920 року, бо бачив у ній загрозу французькій як мові дипломатії. Заступник генерального секретаря Ліги Нітобе Інадзо узяв участь у Всесвітньому конгресі 1921 року в Празі як її делегат і доповів про нього схвально.

Доповідь Ліги Esperanto as an International Auxiliary Language потрапила на Третю асамблею 1922 року, яка її ухвалила, але питання шкіл передала комітетові; 1923 року комітет відмовився. Франція вже в червні 1922 року заборонила есперанто у своїх державних школах: учителям наказали його не пропагувати, а шкільні приміщення не можна було надавати для курсів есперанто. Проте 1920-ті були часом розквіту: з’явилися нові журнали, 1923 року відбувся конгрес у Нюрнберзі з 4 963 учасниками (рекорд до 1987 року), 1921 року засновано робітниче товариство SAT, а від 1927 року відзначають День книги есперанто — 15 грудня.

#Чому есперанто переслідували?

Тоталітарні режими бачили в міжнародній мові загрозу. Класична історія цих переслідувань, написана Ульріхом Лінсом, має назву La danĝera lingvo — «Небезпечна мова».

• Нацистська Німеччина. Гітлер у Mein Kampf нападав на есперанто як на знаряддя єврейської світової змови. Робітничі групи есперантистів заборонили 1933 року, а в червні 1936 року політична поліція розпустила всі організації есперанто, що ще лишалися. Усіх трьох дітей Заменгофа було вбито під час Голокосту: Адама розстріляли в Пальмірах у січні 1940 року, а Софію й Лідію вбили в Треблінці 1942 року.
• Радянський Союз. Спершу есперанто терпіли й навіть заохочували, і 1921 року заснували офіційно визнаний Союз есперантистів Радянських Республік. У сталінських чистках його керівника Ернеста Дрезена заарештували у квітні 1937 року й розстріляли 27 жовтня 1937 року. Діяльність есперантистів була фактично неможливою з 1937 до 1956 року. Як це торкнулося України, див. нижче.

#Що ЮНЕСКО ухвалила щодо есперанто?

10 грудня 1954 року Генеральна конференція ЮНЕСКО в Монтевідео ухвалила резолюцію IV.1.4.422–4224. У ній відзначено результати, яких досягло есперанто в міжнародному інтелектуальному обміні та у зближенні народів, і започатковано консультативні відносини між ЮНЕСКО та UEA.

1985 року на конференції в Софії ЮНЕСКО ухвалила другу резолюцію. Вона привітала рух із наближенням сторіччя й закликала держави-члени відзначити його та заохочувати навчання, у якому розглядають мовну проблему й есперанто. Конгрес на честь сторіччя у Варшаві 1987 року зібрав 5 946 учасників — це досі рекорд.

#Як змінилося есперанто після 1945 року?

UEA перенесла штаб-квартиру до Роттердама 1955 року, де вона й досі. Після 1956 року есперанто відродилося у Східній Європі й зросло поза Європою — у Китаї, інших країнах Східної Азії, Латинській Америці, а згодом в Африці. 1996 року 81-й Всесвітній конгрес у Празі ухвалив Празький маніфест — сім принципів руху, серед яких демократія, мовні права й мовне розмаїття. У цей період сформувалися сучасні організації.

#Як інтернет змінив есперанто?

Інтернет підійшов розпорошеній спільноті. Ключові події:

• 2001 — засновано Вікіпедію мовою есперанто (Vikipedio); до жовтня 2026 року в ній було близько 390 000 статей.
• 21 грудня 2002 року — запрацював безкоштовний сайт курсів lernu!.
• 22 лютого 2012 року — Google Translate додав есперанто як 64-ту мову.
• 28 травня 2015 року — Duolingo запустив курс есперанто для англомовних; до березня 2020 року його курси есперанто розпочали 2,8 мільйона людей.
• 2017 — застосунок Amikumu почав з’єднувати мовців есперанто, які перебувають поруч.

Ці інструменти привели набагато більше тих, хто вчить мову, ніж будь-яка попередня кампанія, хоча більшість припиняє рано. Див. скільки людей розмовляє есперанто.

#Що відбувається з есперанто нині?

2014 року Польща внесла «мову есперанто як носія культури есперанто» до свого національного переліку нематеріальної культурної спадщини, а 2026 року Австрія внесла культуру есперанто до власного національного реєстру. У травні 2023 року історичну бібліотеку UEA передали Національній бібліотеці Польщі.

Всесвітній конгрес уперше дістався Африки 2024 року — в Аруші (Танзанія). 110-й конгрес зібрався 2025 року в Брно, а 111-й — у Ґраці (Австрія) 1–8 серпня 2026 року. UEA оголосила, що 2027 року конгрес відбудеться в Мельбурні (Австралія).

#Як розвивалося есперанто в Україні?

Перший осередок прихильників есперанто в Україні виник в Одесі наприкінці 1880-х — на початку 1890-х років (джерела називають 1889 і 1890 рік). 1907 року в Тернополі, який тоді входив до австрійської Галичини, Михайло Юрків видав перший український підручник есперанто. 1913 року в Коломиї під редакцією Ореста Кузьми почав виходити журнал Ukraina Stelo («Українська зірка») — перше українське періодичне видання мовою есперанто; на його сторінках друкували переклади творів українських письменників, зокрема Івана Франка й Василя Стефаника. Журнал виходив у 1913–1914 роках, а після перерви, спричиненої війною, — знову від 1922 року.

У радянській Україні 1920-х років рух теж розвивався: за даними Ю. Клименка, діяв Всеукраїнський комітет есперанто (1925–1938) — підрозділ Спілки есперантистів Радянських Республік. Від середини 1930-х років у СРСР на есперанто почалося гоніння: його називали «мовою шпигунів та космополітів» (за іншими джерелами — «мовою дрібної буржуазії й космополітів»); багатьох діячів руху, зокрема в Україні, заарештували, а частину розстріляли. Рух почав відроджуватися лише наприкінці 1950-х років. У 1980-х роках діяло українське республіканське відділення Асоціації радянських есперантистів, а в травні 1989 року утворено Українську Есперанто Асоціацію (UkrEA), першим президентом якої став Євген Ковтонюк. Нині джерела називають UkrEA центральною організацією українських есперантистів. Про мовців есперанто в Україні та інших країнах див. де розмовляють есперанто.

#Хронологія есперанто

#Часті запитання

#Коли було створено есперанто?

Заменгоф працював над ним із 1870-х років і опублікував 26 липня 1887 року у Варшаві. Цю дату відзначають як День есперанто.

#Навіщо Заменгоф створив есперанто?

Він хотів нейтральної, легкої другої мови, яка дала б людям різних народів змогу спілкуватися як рівним із рівними. Він ріс у багатомовному Білостоці й бачив, як мовні бар’єри живлять недовіру між громадами.

#Чи колись есперанто забороняли?

Так. Нацистська Німеччина розпустила всі організації есперанто 1936 року, а в Радянському Союзі діяльність есперантистів придушували з 1937 до 1956 року, розстрілюючи провідних діячів. Російська імперія ще 1895 року заборонила й перший журнал есперанто.

#Чи ухвалила Ліга Націй есперанто?

Ні. Пропозиція початку 1920-х років мала широку підтримку, але Франція її заблокувала, а доповідь Ліги 1922 року не привела до жодної рекомендації для шкіл.

#Чи визнане есперанто ЮНЕСКО?

ЮНЕСКО ухвалила резолюції, прихильні до есперанто, у 1954 і 1985 роках, а Всесвітня асоціація есперанто має консультативні відносини з ЮНЕСКО від 1954 року. Есперанто не є офіційною мовою ООН.

#Коли вийшов перший український підручник есперанто?

1907 року в Тернополі; його написав Михайло Юрків. Перший український журнал мовою есперанто, Ukraina Stelo, почав виходити 1913 року в Коломиї, а Українську Есперанто Асоціацію (UkrEA) утворено в травні 1989 року.

#Джерела

• Wikipedia, Unua Libro, History of Esperanto і Declaration of Boulogne; Vikipedio, Unua Libro і La Esperantisto
• Universal Esperanto Association, список Всесвітніх конгресів
• Vikipedio, 1-a Universala Kongreso de Esperanto
• Nobel Prize, архів номінацій: Lazarus Ludwig Zamenhof
• Резолюції ЮНЕСКО 1954 і 1985 років, текст, зібраний ILEI; UNESCO Records of the General Conference, 1985
• Léon Bérard, циркуляр від червня 1922 року про есперанто у французьких школах, передрукований у Les Langues modernes, липень 1922 (скан від Espéranto-France)
• Wikipedia (de), Deutscher Esperanto-Bund (нацистський період); Wikipedia, Ernest Drezen
• Ulrich Lins, La danĝera lingvo (Bleicher, 1988); англійське видання Dangerous Language (Palgrave Macmillan, 2016–17)
• Narodowy Instytut Dziedzictwa, Język esperanto jako nośnik kultury esperanckiej (2014); Austrian UNESCO Commission, Esperanto culture in Austria (2026)
• Google Translate Blog, 22 лютого 2012 року
• Україна: Вікіпедія, Есперанто (розділ «Есперанто в Україні») й Михайло Юрків; Vikipedio, Esperanto en Ukrainio (мовою есперанто)
• Україна: Клименко Ю. А., До історії розвитку есперанто-руху в Україні, збірник наукових праць «Педагогічні науки», 2014; Енциклопедія сучасної України, Есперанто і Кузьма Орест Леонтійович