Гомаранізм: ідея Заменгофа про нейтральний гуманізм

Гомаранізм (homaranismo; англійською — Humanitism) — це філософія Л. Л. Заменгофа про рівність народів, нейтральну мову й одне спільне правило: ставитися до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Вона виросла з Hilelismo («гілелізм»), виданого 1901 року під псевдонімом Homo sum, а свою назву дістала 1906 року. Заменгоф називав її справою всього свого життя, проте тримав окремо від есперанто, а рух есперантистів, нейтральний з часу Булонської декларації (1905), її так і не прийняв. Окремого руху не виникло, а конгрес, який він для неї замислював, так і не відбувся.

#Що означає слово homaranismo?

Слово має будову hom·ar·an·ism·o: homaro — «людство», -an- — «член», -ism- — «вчення»; див. суфікси. Homarano — це член людського роду і, в розумінні Заменгофа, послідовник цього вчення. Reta Vortaro називає homaranismo проєктом нейтральної релігії Заменгофа, що продовжує Hilelismo.

#Звідки взявся гомаранізм?

1901 року Заменгоф видав російською книжку Hilelismo («Гілелізм: проєкт розв’язання єврейського питання»), підписану Homo sum — латиною «Я людина». Гіллель був мудрецем часів царя Ірода й звів Закон до однієї формули: не роби іншим того, що ненависне тобі самому. За біографом Олександром Корженковим, Заменгоф запропонував невелику єврейську громаду з очищеною релігією, вільною від етнічних приписів, яка вживала б есперанто для навчання й богослужіння. Серед російських євреїв ця ідея не викликала великого ентузіазму.

Перший Всесвітній конгрес есперанто змінив його задум. У серпні 1905 року 688 осіб із близько 20 країн цілий тиждень спілкувалися лише есперанто, і Заменгоф дійшов висновку, що ідея може працювати для всіх. Заворушення в Росії підштовхнули його оприлюднити її до наступного конгресу.

Заменгоф зрозумів, що Hilelismo звучить надто по-єврейськи, а його передмова надто прив’язана до Росії. У брошурі 1906 року сказано, що гілелізм стосувався однієї групи, а homaranismo стосується всіх народів і релігій; там його визначено як celado al pura homeco kaj al absoluta intergenta justeco kaj egaleco — «прагнення до чистої людяності та до абсолютної справедливості й рівності між народами».

#Які головні засади гомаранізму?

Найповніше коротке викладення — Deklaracio pri Homaranismo 1913 року з бланком відповіді для читачів, які хотіли потрапити до списку homaranoj. Стисло:

Суть передають два речення. Mi estas homo, kaj la tutan homaron mi rigardas kiel unu familion. — «Я людина, і все людство я вважаю однією родиною». І друге: Mi vidas en ĉiu homo nur homon. — «У кожній людині я бачу лише людину».

Текст 1906 року був довшим: дванадцять пунктів, «гомаранські храми», де зустрічалися б люди різних релігій, назви на кшталт Peterburgio для Росії, а нейтральною мовою прямо названо есперанто. 1913 року Заменгоф відмовився від храмів і переліку назв країн, додав громади вільнодумців (liberkredaj — тих, хто не вірить у жодну з наявних об’явлених релігій) і більше не називав есперанто.

#Чи гомаранізм — те саме, що есперанто?

Ні, і Заменгоф наполягав на різниці. Булонська декларація, ухвалена 9 серпня 1905 року, каже: Ĉiu alia ideo aŭ espero, kiun tiu aŭ alia esperantisto ligas kun la Esperantismo, estos lia afero pure privata. — «Кожна інша ідея чи надія, яку той чи той есперантист пов’язує з есперантизмом, буде його суто приватною справою». Власні погляди творця нікого не зобов’язують; зобов’язує лише Fundamento. Від усіх особистих прав на мову він відмовився ще в Unua Libro 1887 року.

Передмова 1913 року це повторює. Есперанто означає повну нейтральність, а його «внутрішня ідея» — лише невиразне відчуття братерства, тоді як homaranismo — це визначена політична й релігійна програма, mian kredon pure privatan — «моє суто приватне переконання». Заменгоф передбачав, що вороги есперанто скористаються ним як зброєю.

#Як зреагували есперантисти?

Погано. Корженков повідомляє, що неєвреям не подобалася талмудична назва, атеїстам текст видавався надто релігійним, віруючим — єретичним, а тим, хто був поглинутий класовою боротьбою, — політично хибним. Луї де Бофрон (Louis de Beaufront) напав на нього в L'Espérantiste. Відповідаючи на критику священника, Заменгоф написав, що гомарани не хочуть нової релігії, а лише міст між наявними релігіями.

Двоє близьких французьких прихильників, Еміль Жаваль (Émile Javal) і Іпполіт Себер (Hippolyte Sebert), радили йому приховати авторство, а перед конгресом 1906 року в Женеві переконали вилучити з промови частину, що пов’язувала «внутрішню ідею» з гомаранізмом (за Корженковим). Якийсь час він говорив лише про «внутрішню ідею».

#Який конгрес планував Заменгоф?

Він хотів зібрати зустріч про нейтрально-людську релігію для тих, хто покинув успадковані віри, — спершу в Парижі в серпні 1914 року, довкола десятого Всесвітнього конгресу. Паризькі організатори побоювалися французької націоналістичної преси й відмовили. Потім війна скасувала паризький конгрес.

9 вересня 1914 року він попросив швейцарського есперантиста Фрідріха Ульмана (Friedrich Uhlmann) організувати 1915 року в Швейцарії конгрес для всіх, хто прагне єдності людства (за Корженковим). За Едмоном Пріва (Edmond Privat), у циркулярі про менші підготовчі збори спершу йшлося про грудень 1916 року, потім про серпень 1917-го і, нарешті, про час «після закінчення війни». Нічого не відбулося; Заменгоф помер 14 квітня 1917 року.

#Що сталося з гомаранізмом після Заменгофа?

Рухом він не став. Бланк членства підписали небагато читачів, зазначає Пріва; за даними есперантомовної Вікіпедії, чимало пацифістів ставилися до вчення прихильно. Наймолодша дитина Заменгофа, Лідія Заменгоф (1904–1942), поширювала homaranismo поряд з есперанто, а приблизно від 1925 року — ще й віру бахаї; про її долю див. Заменгоф. Історики досі вивчають це вчення, зокрема Корженков (Homarano, 2009) і Christer Kiselman. Інші зв’язки есперанто з вірою, як-от есперанто й спіритизм у Бразилії, виникли незалежно.

#Чому гомаранізм критикують?

• Забагато мови й релігії. Корженков зауважує, що Заменгоф, який виріс у багатомовній Росії, не помітив, що Західна Європа здебільшого одномовна, і майже не зважив політичних, економічних і психологічних чинників.
• Клас. Ернест Дрезен (1929) закидав з марксистського погляду, що вчення ігнорує класову боротьбу; «чи суспільний стан» додали в текст лише в редакції 1913 року.
• Непрактичні подробиці. За Пріва, сам Заменгоф відмовився від перейменованих країн як нездійсненних.
• Напруга в цілях. У доповіді, написаній 1910 року для Всесвітнього конгресу рас 1911 року, Заменгоф стверджував, що ненависть між народами зникне лише тоді, коли в людства буде одна мова й одна релігія, а вдома народи зберігатимуть власні мови та релігії. Kiselman вбачає в його сумнівах конфлікт між порятунком євреїв і поєднанням людства.
• Ризик для есперанто. Жаваль і Себер боялися розколу руху. Про критику самої мови див. критика есперанто, а про ширшу історію — історію есперанто.

#Часті запитання

#Що таке гомаранізм?

Етична й релігійна філософія Заменгофа про єдність людства: усі народи рівні, людей судять за вчинками, між спільнотами вживають нейтральну мову. Вона розвинулася з Hilelismo (1901) у 1906–1917 роках.

#Чи гомаранізм — це релігія?

Заменгоф називав його політичною й релігійною програмою, а Reta Vortaro — проєктом нейтральної релігії. Він заперечував, що хоче замінити наявні релігії: люди мали зберегти свою й додати до неї нейтральну етику.

#Чи гомаранізм — те саме, що «внутрішня ідея» есперанто?

Ні. «Внутрішня ідея» — це невиразна надія на братерство, яку відчуває багато есперантистів. 1913 року Заменгоф написав, що homaranismo — точна приватна програма, а не частина есперанто.

#Чи відбувся конгрес 1915 року?

Ні. Заменгоф просив про нього у вересні 1914 року, але війна зробила його неможливим. Пізніші плани зсунулися на 1916 і 1917 роки, а в квітні 1917 року він помер.

#Чи є гомарани сьогодні?

Організованого руху сьогодні немає, хоча праці Заменгофа на цю тему досі вивчають.

#Джерела

• A. Korĵenkov, Zamenhof: The Life, Works and Ideas of the Author of Esperanto, Esperantic Studies Foundation, 2009 (розділи XIII–XVI)
• Edmond Privat, Vivo de Zamenhof, Vikifontaro
• L. L. Zamenhof, Deklaracio pri Homaranismo (Мадрид, 1913; суспільне надбання), Vikifontaro
• J. Dietterle (ред.), Originala Verkaro de L. L. Zamenhof (1929), частина III «Hilelismo-Homaranismo», Vikifontaro
• Enciklopedio de Esperanto (1934), стаття про Заменгофа
• Akademio de Esperanto, Deklaracio pri la Esenco de la Esperantismo (9 серпня 1905 року)
• Ernest Drezen, Zamenhof (1929), розділ «Homaranismo»
• Vikipedio, Homaranismo, Hilelismo, Lidia Zamenhof і Ludoviko Lazaro Zamenhof; Вікіпедія (англійською мовою), Homaranismo, Declaration of Boulogne і Lidia Zamenhof; Вікіпедія (польською мовою), Homaranizm і Ludwik Zamenhof
• Вікіпедія, Гомаранізм
• Reta Vortaro, homar-, Hilel- і kred-
• Stuart Schoffman, The Great Family Circle, Jewish Review of Books, 2017 (рецензія на книжку Естер Шор Bridge of Words)